Назад
Сьогодні можна знайти багато статей з порадами, як запобігти емоційному вигоранню співробітників. Як одне з можливих рішень — змінити роботу, сповільнитись, порефлексувати на тему власного призначення тощо.
Написати цю колонку мене змусила ситуація, коли я відмовилась від нового прибуткового проекту через відсутність власного ресурсу. Після цього я зрозуміла, що останні 15 місяців все, що і раніше впливало на мій емоційний стан, загострилось та стало критичним.
Диявол в деталях. У моєму особистому аналізі, як власника компанії, він виглядає так.
Мені би не хотілось переписувати книгу «Есенсиалізм» Грега Маккеона. Всім нам знайома теорія про важливість фокусу. Натомість зовнішні умови у новій нормальності сприяють розфокусу.
У період карантину соціальні мережі пропонували численну кількість вебінарів на різну тематику, а Facebook-експерти писали про те, як важливо використати час змушеного простою. Отож, хочеш не хочеш, але кнопку «зареєструватися» натискаєш. Сьогодні на зміну вебінарам прийшли бізнес-форуми та бізнес-спільноти, бути приналежними до яких — майже сучасний must have.
В роботі фатальним для мене персонально став перехід комунікації у месенджери. Спочатку це виглядало, як спрощення робочого процесу. Коли кількість груп з конкретними проектами зросла у геометричній прогресії, до того ж, нікуди не зник мій комплекс відмінниці і прагнення відповідати на все і швидко — все стало в рази критичніше. Так народився і розфокус, і стрес, і «я змучена» у відповідь на важливий проект.
З ким і з чим порівнюємо? З ринком, компаніями, бізнес-особистостями і не тільки. Підприємці за своєю природою люблять конкурувати, тому для них цей процес має особливе значення. Тотальна влада соціальних мереж так чи інакше впливає на свідомість людини, незалежно від посади і соціального статусу. Все частіше ми потрапляємо в пастку красивої картинки та забуваємо, що на своїх особистих сторінках та в спільнотах люди дозволяють нам бачити лише те, що вони хочуть, аби ми бачили чи знали. Також слід брати до уваги шлях, який доводиться їм пройти, і про ціну, яку інколи вони змушені заплатити. Це стосується і порівняння своєї компанії з конкурентами — імідж у цифрових каналах та справжні результати часто не корелюються.
Отже, зіставлення себе з віртуальними образами інших спотворює нашу самооцінку та створює зайвий стрес.
З початку пандемії та локдауну ми стали більше часу проводити вдома, в оточенні близьких. Відчувши смак іншого, більш повільного ритму життя, захотілося частіше до нього повертатись. Паралельно з цим стало складніше справлятися з почуттям провини за свою більшу залученість в ту чи іншу сферу. І якщо раніше дорога до офісу та відстань дозволяла переключатись та уникати зайвих роздумів, то тепер ця опція стала майже недоступною.
Згадую, як святкуючи Різдво у Франції, 24 грудня ввечері мені доводилось готувати святу вечерю і паралельно проводити zoom-конференцію, присвячену підсумкам року. Я говорила про зростання та виклики бізнесу і чула запах підгорілої качки, а за святковим столом погоджувала останні промо акції. В результаті все закінчилось панічною атакою.
Власник за своєю природою віддає енергію та емоції команді: мотивує, заряджає, направляє. По-перше, робити це через zoom та інші онлайн засоби в рази складніше, адже слова мають бути більш влучними, інтуїція напруженою, а зібрати в одному офісі всю команду у новій реальності майже неможливо. По-друге, емоційне вигорання в часи кризи зростає, відповідно, і підтримки команді потрібно більше. Пам’ятаю, як на початку карантину доводилось підіймати настрій кожному співробітнику моєї компанії, фактично переходячи в мікроменеджмент та щоденні телефонні дзвінки. З них 80% було про емоції і лише 20% по суті.
«Спочатку «хто», а лише потім «що», — говорить підприємець та бізнес-консультант Олексій Тимофєєв, і я не можу з ним не погодитися. Команда — основний ресурс бізнесу. Важливо лише у цьому «хто» не втрачати себе, бо відсутність ресурсу власника та керівника впливає на бізнес з безкінечним мультиплікатором.
Власники, як правило, не звертаються за допомогою до оточення — ані до своєї команди, ні до фахівців. Вони звикли самостійно приймати рішення та брати відповідальність за будь-який сценарій розвитку подій — як позитивний, так і провальний. В тому числі, і за свій емоційний стан. Особливо це властиве країнам пострадянського простору, де існує табу на задоволення та гроші, а героїзм полягає у терпінні до останнього. Тому нам, українцям, нетипова культура звернення за допомогою. В той час як в Америці кожен другий громадянин країни регулярно відвідує психотерапевта.
Низький рівень обізнаності щодо того, якими є маркери професійних психотерапевтів, коучів тощо, збільшує ймовірність отримати негативний досвід. Лектори-мотиватори, наприклад, на своїх лекціях часто, навпаки, сприяють поглибленню депресії, закликаючи до успішного успіху та не дають інструментів, як його досягнути. Тому розібратися, хто потрібен тобі на кожному конкретному етапі - нова корисна навичка нашої реальності.
Нам, сучасним фаундерам, важливо усвідомлювати власні психологічні виклики та звертатися за допомогою. Сьогодні багато говорять про освіту та її розвиток, а я б однозначно додала до цього розвиток менторства та психологічної підтримки. Власник завжди залишатиметься самотнім, але справитись з емоційним навантаженням можливо з допомогою «свого» спеціаліста.
І ще — годі соромитись та відкладати себе на потім. Особливо у новій нормальності. На те вона й нова.
Джерело: Новое Время
